Сайт практикующего медика. Всё про медицину.

У дослідженнях Ст. Н. Зільфяна, М. Н. Алієва, Е. Ст. Юндіна, Г. Г. Давтяна і ін. встановлена висока стійкість цих полівок до чуми з яскраво вираженими коливаннями індивідуальної інфекційної чутливості. Але в принципі вона не відрізняється від такої не тільки звичайних полівок з інших географічних районів, але і полівок північноамериканських М. montanus, М. californicus і М. longicandatus, далекосхідних великих полівок М. portis, суспільних полівок М. socialis, полівок Брандта М. brandti і інших видів. Не встановлено і яких-небудь відмінностей у полівок різних видів в прояві бактеріємії і сезонної чутливості до чуми. Отже, у взаєминах збудника чуми, циркулюючого в Закавказзі, з організмом звичайних полівок з будь-якої географічної зони немає яких-небудь особливостей, які б перешкоджали його розповсюдженню в межах свого ареалу. Встановлено, що причиною, що обмежує розповсюдження чуми серед звичайних полівок тільки у високогірних районах, є особливості їх екології.Щодо часу і шляхів становлення природного вогнища чуми в популяції полівок на Закавказькому нагір’ї існують різні думки. Ми вважаємо, що звичайна полівка отримала чумний мікроб вже після становлення її ареалу на Кавказі і в Закавказзі в ранньому плейстоцене, ймовірно, від бабаків.