Сайт практикующего медика. Всё про медицину.

Проте у хворих, приймаючих L-ДОФА, природно, інша історія розвитку цього ускладнення (яка винна завжди уважно аналізуватися), а крім того, дискінезія піддається зворотному розвитку при зменшенні дози препарату. Лікарську дискінезію потрібно диференціювати і від хвороби Гентінгтона, синдрому Туретта, а іноді від спонтанної ротолицевой дискінезій.Термін «пізня дискінезія» відображає ту обставину, що ці насильницькі рухи з’являються після тривалої терапії противопсихотическими препаратами, частіше у високих дозах, і можуть вперше виникати при зниженні дозувань цих ліків або перерві в їх прийомі. Хоча і не існує одностайної думки з питання про частоту виникнення пізніше дискінезій, по цілком обгрунтованих оцінках вона наголошується у 3—6% всіх психічно хворих і у 20% госпіталізованих пацієнтів літнього віку. Ризик розвитку цього стану є не тільки у випадках психотических розладів, але також і у психічно здорових хворих, одержуючих ці препарати по інших приводах, наприклад при шлунково-кишкових розладах або тривожних невротичних станах.Ця проблема набуває великого значення у зв’язку з двома обставинами. Перше — загальне число хворих, у яких є вірогідність розвитку пізніше дискінезій, складає у всьому світі близько 10 млн. Друге полягає в тому, що зворотний її розвиток з настанням ремісії спостерігається у меншої частини пацієнтів. З цього виходить, що пізня дискінезія — важкий побічний ефект, що перешкоджає тривалому лікуванню противопсихотическими засобами.